Вишиванка – це українська вишита сорочка, технологія і спосіб реалізації якої являється надзвичайно популярним і всесвітньо відомим видом мистецтва. Вишивання сорочок здавна органічно помістилося в життя українського народу, воно уособлює в собі ідеали краси і добра, втілює всі естетичні принципи народу, а також прагнення до витонченого і досконалого.
Український народ відноситься до вишитої сорочки як до святині. Вишиванки передавалися з роду в рід, із покоління в покоління, зберігались як реліквія. Символічний образ вишитої сорочки досить широко спостерігається в народних піснях. Українська дівчина, за традицією, готуючи своє придане, зобов'язана була власноруч вишити своєму судженому сорочку.
Вишита сорочка – це символ краси, здоров'я, щасливої долі, а також потужний оберіг і символічний образ родової пам'яті, любові, чесності та порядності. Як правило, символіка вишитої сорочки залежить від того, кому саме визначено подібний наряд: хлопцю, хлопцю-нареченому, або чоловіку; молодій дівчині, або заміжній жінці.
Історія вишиванки, за відомостями вчених та археологів має досить давнє коріння. Приблизно 425 року до нашої ери, давньогрецький історик Геродот, якого ще називають «батько історії», у своїх працях про побутове життя скіфів писав, що традиційний одяг подібного народу був прикрашений вишивкою. Є також відомості X століття в арабських манускриптах про те, що арабські купці повідали про русів у вишитому одязі.
Український народний костюм та вишита сорочка приблизно IV століття були виявлені, при розкопках, на Черкащині. Історія вишиванки, а також її орнаменти, на думку вчених, ідентичні із візерунками, які наносилися на посуд та інші побутові предмети стародавніх жителів України. Вишита сорочка була надзвичайно популярна в період неоліту, а також у період трипільської культури.
Історія вишиванки зберігає в собі властиві прикмети місцевості, які виділяються технікою виконання, гамою кольорів та візерунками.
Мотиви орнаментів вишиванки поділяють на три групи: